Порядок реєстрації торгової марки

Фабула судового акту: ВСУ унеможливив процесуальний виверт, який так полюбився адвокатами для затягування справ про стягнення боргів з фізичної особи – підприємця. Так, ФОП – боржник отримуючи позов оперативно припиняв свою діяльність і зазначені відомості вносились до ЕДР. У чергове судове засідання господарського суду приносився відповідний витяг з ЄДР, і суд як правило припиняв провадження у господарській справі на підставі пункту 1 ст. 80 ГПК України.

Фабула судового акту: Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в практичних рішеннях. Специалисти відмічають чимало ризиків лізингових операцій, наприклад, валютні ризики, ризик загибелі об’єкту лізингу, його морального старіння, тощо. Ця справа стосується юридичних різиків.

Так позивач (фізична особа) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (ТОВ, відповідач) про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, між ним та відповідачем було укладено договір майнового лізингу , за умовами якого предметом лізингу мав стати трактор , вартістю 490 000 грн та за умовами якого він сплатив адміністративний платіж у розмірі 49 000 грн, а ТОВ зобов’язалось придбати та передати транспортний засіб. Позивач вважав вказаний договір недійсним, оскільки умови договору є несправедливими, спірний договір не відповідає принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, а умови договору містять суттєвий дисбаланс прав та обов’язків сторін договору.

Позов судом був задоволений у повному обсязі, з чим також погодився і ВССУ.

Аргументи суду щодо несправедливого характеру спірного договору зводяться зокрема до наступного:

– ч. 1 ст. 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.Таким чином, в порушення вищенаведених норм предмет фінансового лізингу не був визначений належним чином, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики трактора, рік його випуску, колір, номер шасі/кузова;

– в пунктах 8.2., 8.3. ст. 8 договору сторонами погоджена вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладення договору 18 148,15 доларів США, що станом на дату укладення договору становить 490 000 грн. За умовами договору, вона може бути змінена, в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця;

– відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору є несправедливою умовою договору;

– згідно п. 1.4 ст. 1 договору фінансового лізингу від 04.03.2016 року лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець. Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того судом було правильно встановлено, що доказів наявності у відповідача відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг відповідачем не надано.

І, нарешті, відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Ухвала

іменем україни

19 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Кузнєцова В.О., ПисаноїТ.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2016 року

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі – ТОВ «ЛК «Ваш Авто») про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що04 березня 2016 року між ним та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» було укладено договір майнового лізингу № 003084, за умовами якого предметом лізингу, на його думку, мав стати трактор МТЗ-82.1.26, вартістю 490 000 грн та за умовами якого він сплатив адміністративний платіж у розмірі 49 000 грн, а ТОВ «ЛК «Ваш Авто» зобов’язався придбати та передати транспортний засіб.

Позивач вважав вказаний договір недійсним, оскільки умови договору є несправедливими, спірний договір не відповідає принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, а умови договору містять суттєвий дисбаланс прав та обов’язків сторін договору.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 04 березня 2016 року № 003084 та повернути сплачені кошти у розмірі 49 000 грн.

Заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 04 березня 2016 року № 003084, укладений між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та ОСОБА_4

Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 сплачені ним грошові кошти в розмірі 49 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ «ЛК «Ваш Авто» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, встановивши порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору та те, що умови договору лізингу, відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, його наслідком є дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договору недійсним та стягнення сплачених відповідно до нього грошових коштів.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.

Заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Коротун

В.О.Кузнєцов

Т.О.Писана
Джерело: protokol.com.ua

Одним із улюблених аргументів власників єврономерів є посилання на Стамбульську конвенцію (Конвенція про тимчасове ввезення 1990 року). Багато з них вважає, що Конвенція дозволяє українцям використовувати авто з іноземною реєстрацією, ввезені іноземцями. Більш того, такої думки дотримуються деякі юристи і навіть деякі судді.
Спробуємо максимально доступно пояснити, чому норми Стамбульської конвенції не поширюються на українські реалії.
Для початку кілька слів про одну з найпопулярніших схем ввезення авто – «тимчасове ввезення». Іноземець ввозить легковий автомобіль на територію України, перетинає кордон і віддає його українцеві. Часто разом з авто передають довіреність, техпаспорт та інші документи, хоча жоден із них не має для українця ніякого значення. При цьому авто може бути як у власності іноземця, так і у власності іноземної компанії.
Далі українець радий та безтурботний роз’їжджає на «новому» автомобілі до знайомства з інспекторами митниці. Після зустрічі з інспектором наш водій має великі шанси отримати протокол про порушення митних правил за статтею 485 Митного кодексу України. Санкція статті передбачає чималий штраф – 300% платежів, які потрібно сплатити за «розмитнення» такого автомобіля. Тут всі і починають згадувати Стамбульську конвенцію.
Але давайте розберемось у всіх тонкощах застосування Конвенції.
Які автомобілі можна ввозити за Конвенцією?
Стамбульська конвенція розрізняє два види транспортних засобів (ТЗ):
1.ТЗ комерційного використання — використовують для міжнародних платних перевезень осіб або для міжнародних комерційних перевезень вантажів. Використовувати такі ТЗ для внутрішніх перевезень заборонено. Якщо хтось подумає, що можна розказати казку про легковий автомобіль для міжнародного перевезення пасажирів, то я його розчарую. Для таких перевезень потрібна ліцензія. До автомобілів, які використовують для міжнародного перевезення вантажів, законодавство також висуває ряд вимог (детальніше в Законі України «Про автомобільний транспорт»).
2.ТЗ приватного використання – використовують для особистих потреб. Поїздку на авто у відрядження митниця розглядає як особисте використання.
Чи може українець ввести авто на «єврономерах»?
Тут краще використовувати поняття «резидент»/«нерезидент».
1.Резидент – підприємства, зареєстровані на території України; громадяни, які постійно проживають на території України. Тобто, це можуть бути навіть іноземці, які мають посвідку на постійне проживання на території України. 2.Нерезидент – іноземні підприємства; громадяни, які постійно проживають за кордоном.
Що стосується ТЗ приватного використання, то Конвенція надає пільги у сплаті митних платежів щодо таких ТЗ тільки нерезидентам.
Натомість ТЗ комерційного використання без сплати митних платежів можуть ввозити як резиденти так і нерезиденти. Такі ТЗ повинні бути зареєстровані за кордоном і належати нерезиденту. Якщо резидент ввозить такий ТЗ, то він повинен надати підтвердження, що цей ТЗ він буде використовувати для міжнародного перевезення вантажів за вказівками його власника.
Конвенція і «зелений коридор».
Майже у всіх випадках іноземні автомобілі ввозять на територію України з використанням «зеленого коридору». Цим самим водії автоматично декларують, що їхні ТЗ є ТЗ особистого використання.
Якщо ТЗ належить до ТЗ комерційного використання, то його не можна ввозити через «зелений коридор» (частина 2 статті 379 Митного кодексу України).
Звичайно завжди можна сказати, що «зелений коридор» водій обрав помилково. Тільки потрібно не забувати, що за це також існує відповідальність. У такому випаду на порушника можуть скласти протокол за статтею 471 Митного кодексу України, а можуть ще і за статтею 472 (санкція передбачає конфіскацію ТЗ + штраф у розмірі його вартості).
Чи можна передавати автомобіль українцю?
Багато хто вважає, що Стамбульська конвенція дозволяє українцям використовувати ТЗ, ввезені іноземцями.
Дійсно стаття 7 додатку С до Конвенції дозволяє третім особам використовувати тимчасово ввезені ТЗ. Але для того, щоб розібратися, які ТЗ і кому можна використовувати, наведу повний текст цієї статті.
«a) ТЗ комерційного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення і які здійснюють свою діяльність на користь останнього, навіть якщо вони зареєстровані або постійно проживають на території тимчасового ввезення;
b) ТЗ приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна Договірна Сторона може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема якщо вона використовує його від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.»
Як бачите, ТЗ комерційного використання можуть використовувати і українці, які працюють на користь власника такого ТЗ (іноземця чи іноземну компанію). Тобто вони повинні перевозити товари на користь такого власника ТЗ. Але це не означає, що такий ТЗ можна безконтрольно передавати. Для цього є установлений порядок.
Що стосується ТЗ приватного використання, то тут Конвенція надає право кожній державі-учасниці Конвенції, самій вирішувати, чи надавати своїм громадянам право використовувати такі автомобілі. В Україні це питання вирішено не на користь громадян – тимчасово ввезені ТЗ особистого використання заборонено передавати іншим особам (частина 4 статті 380 Митного кодексу України).
Як ми бачимо, Стамбульська конвенція в Україні дозволяє тільки нерезидентам тимчасово ввозити легкові автомобілі без сплати мита. Українець зможе скористатися такими пільгами тільки, якщо буде ввозити ТЗ комерційного використання з належно оформленими документами. Тільки врахуйте, що навіть у такому випадку мова йде про ввезення ТЗ не на строк до 1 року, а тільки на час, необхідний для здійснення перевезення вантажів (частина 1 статті 9 додатку С до Конвенції). Тому будьте пильні і не довіряйте пустим обіцянкам.

Джерело: www.autocentre.ua

Фабула судового акту: Вкладник ПАТ «КБ «ПриватБанк» просив стягнути з банку суму розміщеного вкладу в розмірі в розмірі 45 222,43 доларів США, що за курсом НБУ станом на день подачі позову становить 974 543,36 грн.; суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 доларів США, що за курсом НБУ станом на день подання позову становить 238 756,32 грн.; три проценти річних, нарахованих на суму заборгованості по вкладу та процентами за період з 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року, у розмірі 809,54 доларів США, що за курсом НБУ станом на день подання позову становить 17 445,58 грн.

Подання такого позову було обумовлено тим, що після початку окупації Автономної Республіки Крим банк припинив роботу своїх відділень в АРК, заблокував відкритий депозитний рахунок та припинив нарахування процентів на нього. Прохання розблокувати депозитний рахунок позивача та видати грошові кошти, що на ньому розміщені, у зв’язку із закінченням строку дії договору, результатів не дали, кошти повернуті не були.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження укладення договорів банківського вкладу, оскільки надав лише копії договору та квитанції, які не містять передбачених Положенням та Інструкцією реквізитів. Також позивач не надав доказів наявності грошових коштів на банківському рахунку. Щодо позиції банку, то не надав суду витребуваної інформації, пославшись на те, що у зв’язку з окупацією Автономної Республіки Крим у банку відсутній доступ до такої інформації.

Вказане судове рішення скасоване судом апеляційної інстанції, яким позов задоволено у повному обсязі, з чим погодився також і ВССУ, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Позивач надав суду для огляду оригінал вказаного договору та квитанції про внесення коштів на рахунок. Копії договору та квитанції були посвідчені судом та долучені до матеріалів справи.

Квитанція про внесення коштів на рахунок містить найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, суму платежу та рахунок, на який його було внесено, номер договору вкладу, підпис працівника банку, який прийняв готівку.

Отже позовні вимоги вкладника відповідають обставинам справи та дослідженим доказам, а банк не надав доказів неукладення договору із позивачем та невнесення ним грошових коштів на рахунок.

Аналізуйте судовий акт: Вкладник банку, який не отримав вчасно депозит НЕ має право на відшкодування моральної шкоди, якщо інше не встановлено договором із банком або окремим законом (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016 р. у справі № 6-1790цс15)

Верховний суд: відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту – проценти за вкладом на вимогу (ВСУ від 11 травня 2016р. у справі № 6-37цс16)

Валютний вклад та проценти на вклад стягуються з банку у валюті, а 3 % річних за ст.625 ЦК – виключно у гривні (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1286цс16)

Проценти за депозитом, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються на суму вкладу до моменту фактичного повернення коштів та можуть бути стягнути з банку (ВСУ у справі № 6-544цс16 від 21 вересня 2016р.)

Ухвала

іменем україни

13 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Дем’яносова М.В., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 вересня 2011 року у відділенні Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») Автономної Республіки Крим між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDN26000719317742 (вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою), за умовами якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти у сумі 45 222,43 доларів США на строк 3 місяці до 01 грудня 2011 року з автоматичним продовженням строку, зі сплатою 7 % річних. Згідно з умовами договору для внесення суми вкладу банк відкрив клієнту особистий рахунок № НОМЕР_1. На виконання умов договору позивач вніс на відкритий відповідачем рахунок суму вкладу у розмірі 45 222,43 доларів США, що підтверджується копією відповідної квитанції банку. Після початку окупації Автономної Республіки Крим ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив роботу своїх відділень в Автономній Республіці Крим, заблокував відкритий відповідно до умов договору депозитний рахунок № НОМЕР_1 та припинив нарахування процентів на нього. У червні 2014 року позивач тимчасово переїхав до м. Херсону та звернувся до Херсонського центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про розблокування його депозитного рахунку. Після цього він також звернувся до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» Дубілета О.В. із проханням розблокувати його депозитний рахунок та видати грошові кошти, що на ньому розміщені, у зв’язку із закінченням строку дії договору. Кошти повернуті йому не були.

Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути на свою користь із ПАТ «КБ «ПриватБанк» суму розміщеного вкладу у розмірі 45 222,43 доларів США, що еквівалентно 974 543 грн 36 коп.; суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 доларів США, що еквівалентно 238 756 грн 32 коп.; 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за вкладом та процентами за період із 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року, у розмірі 809,54 доларів США, що еквівалентно 17 445 грн 58 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 суму вкладу за договором від 01 вересня 2011 року № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою у розмірі 45 222,43 доларів США, що еквівалентно 974 543 грн 36 коп., суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 доларів США, що еквівалентно 238 756 грн 32 коп.; 3 % річних за період із 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року у розмірі 17 445 грн 58 коп.

Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження укладення договорів банківського вкладу, оскільки надав лише копії договору та квитанції, які не містять реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженим постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493; не надав доказів наявності грошових коштів на банківському рахунку.

Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Згідно зі ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, під час розгляду справи за клопотанням представника ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні ОСОБА_3 надав для огляду оригінал вказаного вище договору та квитанції про внесення коштів на рахунок. Копії договору та квитанції були посвідчені судом та долучені до матеріалів справи (а. с. 201-202).

Надавши належну оцінку поданим позивачем доказам, апеляційний суд дійшов висновку, що квитанція про внесення коштів на рахунок від 01 вересня 2011 року № 2 містить найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, суму платежу та рахунок, на який його було внесено, номер договору вкладу, підпис працівника банку, який прийняв готівку.

Крім того, апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» було витребувано інформацію про суми грошових коштів, що нараховувались ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з договором № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою від 01 вересня 2011 року та дати їх нарахування; суми грошових коштів, які нараховувались та виплачувались ОСОБА_3 згідно із вказаним договором; суми грошових коштів, що знімались ОСОБА_3 із вкладного рахунку № НОМЕР_1 та дати їх зняття; суми грошових коштів, що залишались на вкладному рахунку станом на 21 вересня 2015 року; належним чином оформлену виписку із вкладного рахунку № НОМЕР_1 за період із 01 вересня 2011 року по 21 вересня 2015 року. Проте ПАТ КБ «ПриватБанк» витребуваної судом інформації не надало, пославшись на те, що у зв’язку з окупацією Автономної Республіки Крим у банку відсутній доступ до такої інформації (а. с. 105).

У зв’язку з цим апеляційний суд обґрунтовано вважав, що, заперечуючи проти указаного позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів неукладення договору із позивачем та невнесення ним грошових коштів на рахунок.

За таких обставин правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про задоволення указаного позову у зв’язку з доведеністю заявлених позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу, процентів за вкладом та 3 % річних, зазначивши при цьому, що відповідачем не спростовано наведеного позивачем розрахунку заборгованості.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-61, 212, 303 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи полягають у тому, що заявник не погоджується із висновками апеляційного суду по суті вирішеного спору, щодо установлення факту укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем на відповідний рахунок суми вкладу, оскільки, як зазначає відповідач, позивачем не надано суду оригіналів договору та платіжного документа про внесення коштів згідно з ч. 2 ст. 59, ч. 3 ст. 64 ЦПК України, крім того, судом порушено ст. 60 ЦПК України, однак ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року у справі за № 6-1286цс16, договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

З огляду на зазначене, суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.

Згідно з п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Рішення апеляційного суду відповідає вищевказаній правовій позиції Верховного Суду України, враховуючи також, що завданнями цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга – відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

М.В.Дем’яносов

Ю.Г.Іваненко

Джерело: http://protokol.com.ua