Фабула судового акту: Щороку суди розглядають велику кількість спорів про визнання майна одного з подружжя, який є фізичною особою-підприємцем (ФОП), або засновником приватного підприємства, спільною сумісною власністю. У зв’язку з тим, що чинне законодавство, яке регулює діяльність ФОП, або приватних підприємств досить поверхово визначає статус його майна, існуючі прогалини найчастіше заповнюються судовими рішеннями. При цьому не можна сказати, що суди, навіть, вищі, займають послідовну позицю в цьому питанні. Ретельний аналіз судової практики дозволяє відшукати різноманітні, навіть, протилежні, рішення на цю тему.
Саме тому судове рішення, що пропонується увазі читачів, було розглянуте Верховним Судом України, який, скасувавши всі попередні судові рішення, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши наступне.
Системний аналіз норм матеріального права дозволив суду дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
У справі, яка розглядалась, суд встановив, що майно (земельна ділянка, обладнання шиномонтажної майстерні) один з подружжя набув в період шлюбу та використовував його для здійснення підприємницької діяльності. Натомість суди не з’ясували, чи це майно було придбано за рахунок належних подружжю коштів. При цьому сама по собі обставина, що обладнання майстерні було придбане чоловіком за кредитні кошти, не свідчить про те, що ці кошти були його особистою власністю.
У зв’язку з наведеним доречно нагадати споріднені теми:
– рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 р. №17-рп/2012 про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України встановлено, що статутний капітал та майно приватних підприємств є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що якщо засновник ПП перебуває у шлюбі, то його дружина стає співвласницею статутного капіталу та активів підприємства;
– інша ситуація з господарськими товариствами – грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об’єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання (див., наприклад, постанови Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року та від 03 червня 2015 року № 6-38цс15).
За результатами розгляду справи ВСУ сформував відповідну правову позицію, а саме.
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15
Системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Однак, зробивши висновок про те, що земельна ділянка, приміщення шиномонтажної майстерні та обладнання хоч і набуті в період шлюбу, проте використовується ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, суди дійшли помилкового висновку, що це майно не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому поділу не підлягає.
Крім того, суди не врахували, що способи та порядок поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України і що сутність такого поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі.
Джерело: http://protokol.com.ua